В ранкову пору вийшов я із дому,
Мене зустрів у росах житній лан.
Йому вклонюся, як чомусь святому,
Він заховає у густий туман.
Давно із ним ніхто не вів розмову,
Та коли лан мене сховав в туман.
Я сів край поля - забриніло слово -
Це вів розмову недостиглий лан.
Він пожалівся, що мовчать тополі,
Минають коні поле на скаку.
Та він живе і береже для долі
Цей хліб, що людям до смаку.
І попросив: - Приходьте, розмовляйте…
Багатий вийде в нього урожай.
Вклоніться лану, хліба не минайте!
У слові сила і вага - додай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813868
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.11.2018
автор: СЕЛЮК