По полю босоніж, стерня коле ноги,
Ішла, попереду розбиті дороги,
До неба, зглянеться, між хмар видно просинь,
Поправить хустину і Боженьку просить.
Мені, підкажи, де нарешті шукати?
Синочок, не вернувсь, у пошуках мати,
На фронті… немає, може ж він в полоні?
Журба… серце крає і сльози солоні.
Й гіркі, полинові, стікають додолу,
О скільки ж, ходити, то наче по колу,
Оббила пороги, майже на коліна,
Спита в генералів, в чім сина провина.
Розводять руками, дайте листа в пресу,
То марні надії, шукать нема сенсу,
Він зниклий безвісти - пролунав, як вирок,
Знесилена горем, ішла без зупинок.
У смутку із осінню, дубіло тіло,
З дерев багрових, вже листячко злетіло,
По полю ніс вітер. Проклинала долю,
Де ж рідний синочок? Боровся ж за волю!
Війна, горять трави, дитя загубилось,
Чомусь і не знати весілля наснилось,
Та мов навіжена… З вітром розмовляла,
А я ж,тебе синку та й благословляла.
Та скільки ж, ще треба, матерям страждати?
Щоб доньки й сини повернулись до хати.
10.10.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813649
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2018
автор: Ніна Незламна