Осінній двір багатоповерхівки –
Нудьгують столик з лавкою. Мрячить.
І перехожі, мов ріденька цівка,
Мелькають, по калюжах біжучи.
Між двох дерев, якраз біля доріжки,
Розпластаний в багнюці чоловік.
Розлігся. Чи «кайфує» в цьому ліжку?
Чи сон зморив – отой, що вже навік?
А люди? Кожен зиркне і минає,
Своєї не вчуваючи вини.
В очах – огида. А жалю немає
При погляді на вицвілі штани
Промоклі. І не дощ тому причина.
Порожня пляшка в скрюченій руці.
Під кущик закотилася шапчина.
Якийсь блаженний усміх на лиці,
Де розповзлась упевнено ліловість…
Хто мимо йде, спиняється на мить.
Як всі, я теж проходжу, але совість
Чомусь клює, непрохано болить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813432
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2018
автор: Ніна Багата