Я живу у самотині,-
в кінці міста,як в селі...
І сьогодні, і щоднини,-
тут приємно жить мені...
У просторі осяйному
розглядаюсь навкруги,-
і поля,й садки розлогі,
річка плинна й береги...
Дивлюсь зрідка телевізор,-
він наповнений брехні...
Я сама собі провізор,
й сама собі на умі...
Знаю, там "гризуться" люди,
і базари там гучні...
Негаразди ллються всюди,
несприятливі й мені...
Часом я іду до річки,
води манять й береги...
Притуляюсь до вербички,
як до рідної сестри...
Там у спогади я лину,
мені є що пригадать:
і дитинство,й юність чиста,
й зрілих років благодать...
Працювала,як співала,
повна сили і ідей,
свою долю будувала
між сільських добрих людей...
Біля річки стає вільно,
і спокійно на душі,
її води течуть вічно,
і вітри там не гучні...
Жаль роки швидко минають,
та і сили вже не ті,
мої рідні спочивають,
тому й боляче мені...
Є сусіди й більш нікого...
Сад, город, квіти й кущі,
не залежу ні від чого,
варю каші і борщі...
Я сама собі господар,
не скоряюсь метушні...
Лише час життя володар,
та байдужий й він мені...
Скільки житиму ще років,-
невідомо це мені...
Не рахую своїх кроків,
ходжу тихо по землі...
Жду дітей я і онуків,
їх увага до душі...
Приїжджають й часто дзвонять,
додають снаги мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813426
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 11.11.2018
автор: геометрія