Вже пізня осінь, ми майже схожі,
Листки багряні з сивим відтінком,
А було ж літо, всі дні погожі,
Життя стелилось синім барвінком.
Рясні ромашки, в житах квітучі,
Ми їх любили, удвох збирати,
В обіймах з вітром, слова пекучі,
Плітки і заздрість, змогли здолати.
Сріблясті роси… придали сили,
Проміння в очах, сердечка гріли,
Та тож на часі… як молодими,
Коханню, світлу, й діткам раділи.
Відцвіли вишні… Мрії збулися,
Тож хата й в хаті, то все до ладу,
Та коси, сиві,чомусь взялися,
Воля б, то моя. Хто вибрав владу?
Десь грає скрипка, на струнах печаль,
Війна на сході, ой ятрить душу,
Роки злітають, з листками на жаль,
Той біль під серцем, сховати мушу.
Лишить відтінок, знову на косах,
Ой безлад, сьогодні,у країні,
Нема керманичів, ракло в норах,
Журба і туга, сумно в хатині.
Ой пізня осінь, ми майже схожі,
Темніють фарби, листя сіріє,
Давно гризуть нас, думки негожі,
Й моє волосся, щодня тьмяніє.
06.11.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2018
автор: Ніна Незламна