Сад, мов тихе осіннє диво,
У задумі стоїть-дріма.
Фруктів стільки у нім вродило,
Що вітрець не встига зривать.
Кинув якось додолу грушу
Й знов у крону сховав крило.
«Пізніх яблучок не обтрушуй,» –
Щось із яблуні загуло.
Чепуриться калина збоку,
Хоче вітер приворожить,
Щоб любові пізнать неспокій,
Бо буденно не хоче жить.
Одяглася вона в намисто,
Запалала рясним вогнем,
Сукню теж поміняла. Й в листя,
Де сховався вітрець, моргне,
Чи простягне до нього гілля,
Але вітер не поспіша,
Він не першу перед весіллям
Наречену саму лишав.
25.10.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813280
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.11.2018
автор: Ганна Верес