Мені до неї не одне життя летіти

Твоя  малесенька  планета.
Мені  до  неї  не  одне  життя.
І  світ  такий  багатий  на  прикмети.
І  все  вперед.  Назад  без  вороття.
А  я  зібрався  все  ж  туди  летіти.
У  музику  твою  пірнув  мов  в  вир.
Там  в  вирі  тому  зможу  я  зустріти
Того,  хто  подорожнім  поводир  …
Лечу  і  роззираюся  у  різні  боки.
Тут  друзі  мої  теж,  трапляється,  летять.
Проскакують  «ворони  і  сороки».
Ті  теж  до  виру  хочуть  аж  пищать  …
Здається,  долетів.
Це  чистий  простір,  де  всіх  питають,  де  твоя  мета.
Чи  ти  назавжди.  Чи  ти  просто  в  гості?
Може  мета  твоя  всього  лиш  суєта?!
Та  ні,  мета  –  це  руки  стиснуті  до  болю.
Це  все  в  очах,  нічого  у  пітьмі.
Коли  люблю  і  я  про  це  говорю.
А  не  тримаю  цілий  світ  в  собі.
Мета  –  коли  все  світить  чистотою.
Яку  не  обікрасти  із  нудьги.
А  ще  коли  лишатися  собою.
А  ще  коли  зі  мною  поруч  ти  …

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2018
автор: Дружня рука