[i]— Усі справи привела до ладу?
— Атож!
— І задуми впорядкувала?
— Ще б пак!
— Будеш гідним членом суспільства?
— Без питань!
— І що плануєш робити?
— Піду вигуляю нові ботильйони![/i]
І, вискочивши за огорожу,
Вдихнувши повітря на повні груди,
Я зустріла на вулиці знайоме лице:
«Агов, Жека! Довго ще сидітимеш
"На березових бруньках"?
А якщо ти — зірка Єрусалиму,
Чому тебе досі не каменували?» —
Кричу до кучерявого юнака,
Що поволі перебирає ноги.
Жека втупився в свій пакет,
І киває сам до себе.
По ньому одразу й не скажеш,
Чи він помітив, що говорить
Не з собою:
«Ти сама жива лише тому,
Що другий тиждень
Висиш на бруньках, топлячи не знати що.
[i]У всьому винна зустріч випускників[/i], ти скажеш,
Намагаючись розвінчати про себе міф,
І я готовий, повір,
Прийняти твій аргумент»
А зустріч випускників
Лише нас двох узріла.
Біда в тому, що замість всіх відсутніх рук
Довелось підіймати тости лише двома.
«Але я, повисівши на бруньках,
Тепер на Бат-Ґалімі засмагаю,
Сонце в жовтні найневинніше»
«Подумай, а де всі інші:
Або на півставці, або на ф'ючерсах,
А хто з нас не хотів бути у президента,
Як Йосиф у фараона?
Але їм і близько не так добре, як нам,
Бо ми — на святій землі» — втішає Жека.
«Послухай, що я бачив сьогодні:
Ганімеда в обіймах Зевса
І Дафніса в обіймах Пана, —
А тепер знайди різницю» — сміючись, він питає.
Напустивши серйозний вираз обличчя,
Я зачитую вирок:
«Содом в обіймах Гомори»
Жека схлипує.
Жека гикає.
Жека не хоче протверезіти.
«А щоб тебе гог-магог і гайдамаки!
Приведи себе до ладу!
Будь гідним членом суспільства!
Борися до останнього! Реалізуй себе!» —
Торочу завчене казна-що,
І клацаю у нього перед очима.
«Поки ти ще реагуєш, послухай мене.
В останню путь я проведу залюбки,
Але себе забрати не дозволю.
Я сьогодні була на ринку, уяви,
І споглядала ту саму сценку:
По завершенні робочого дня
Торговці перекинули столи з овочами-фруктами,
Виконуючи заповідь: «що впало, те буде біднякові»,
І ринули сіромахи з усіх сторін збирати недобитки.
Але скільки там було помідорів!
Один так тріснув, що надвоє розколовся,
І я зненацька впізнала себе,
І пелена з очей моїх спала,
Я сказала собі: досить мееси машеени,
Треба жити далі»
Киваючи аж надто бадьоро,
Жека ляскає в долоні, і кричить:
«Тоді ходи бігом,
Я познайомлю тебе зі своїм дідом!
Він кумедний, всіх веселить!»
Верстаючи степи-діброви,
Ми доклали зусиль і досягли мети:
Показує Жека якогось сивака,
Що сидить за живоплотом
Поряд з його матір'ю.
Відкланявшись, звертаюсь до Ж:
«Ти як був щукою, так нею й лишився!
Я ж добре пам'ятаю, що за обома твоїми дідами
Кади(шува)ли давним давно»
Він знизує плечима:
«А це новий, нічого не вдієш»
І заводить старий про те,
Що нарешті діждався жовтня.
«А що такого в жовтні будете поробляти?» — я питаю.
«Кахи-кахи. Кахи-кахи!
Від сусідів почуєш, що я тут вироблятиму!»
Спантеличена, киваю до товариша:
«Хіба це не... санябенладен?
У нього коли питали про плани,
Він заявляв:
«Почуєте про них у випуску новин»
Жека потилицю чеше,
Наче й сам засумнівався,
Що за діда відкопав.
«Він чи не він, а я ручаюсь: він нормальний.
Працює в сервісі «монтаж і чистка коминів»,
І ще в одній пекарні випікає хліб з інжиром.
Який у цьому фундаменталізм?!»
Ввійшовши до хати, я одразу чхнула,
І санябенладен вилаяв мене.
Мої щоки спалахнули,
Захотілось тікати і, ридаючи,
Кликати на допомогу.
Аж раптом кицька вилізла нізвідки,
І надзюрчала під шафу.
Старий сміється, аж за боки хапається.
«То мені на вашій фазенді і чхнути не можна,
А кішці можна все?»
І санябенладен ще раз вилаяв мене,
Але вдруге це прозвучало якось
Безапеляційніше,
Так, наче все життя я це чула-чувала,
І лиш тепер розібрала слова.
«Роззуй очі, Ж, це він, кажу тобі.
А лається лише для прикриття» —
Йде обертом моя голова від знахідки.
«І навіщо ти мене привів? Я ж ненавиджу котів» —
І відходжу маленькими кроками
З території великого вождя.
«А ти чула, що в Стамбулі, в мечеті
Живе кішка-акушерка?
Самиці з усього міста збігаються до неї,
І вона приймає в них пологи,
І живе там їх безліч,
І їх не проганяють» — він взиває
До сентиментальності широких мас,
Намагаючись її вживити мені.
«Жах та й годі!
Лишень уявити, алладіни моляться,
А кицьки труться об них
І хвостами б‘ють по голові,
А ті терплять.
Твій [s]снбнлдн[/s] дідо розвів тут Стамбул» —
Кажу, затремтівши.
«Від захвату чи страху?» — питає Ж,
І ми верстаємо у невідомість вулиць,
Що схожі одна на одну як дві краплі води.
«Ю, невже й тобі не віриться,
Що американці могли ліквідувати
Цього [s]heaven-sent[/s] смертного?» —
Починає Жека
Активно жестикулювати.
«Та ні, куди їм! І в Сараєво не вірять.
Тільки й чекають його сигналу,
І почнеться «запрягайте коні в шори»
І «закатайте рукава».
Я тоді не зможу захистити ні тебе, ні Натки.
Капець тобі буде.
Та вона, якщо склала два і два, уже пакується
В космічну капсулу»
«Не побивайся так за мене.
Не шмендрик я, і не шлімазл,
Я — справжній бейзер хає,
І, якщо ти досі не знаєш,
Рід Гальпернів походить
З дому самого Давида» — пирснув Ж
Для достовірності.
[i]Тому й уболіваю за снбнлдн[/i], ледь не вирвалось,
Та прагну прожити хоча б добу,
Не викликаючи підозр у мирного населення.
«Хто ж не знає!
Прикарпаття гуде, Буковина вже скоро,
Бо чули всі, що ти — [s]шлімазл[/s] зірка Єрусалиму.
Не буде тобі капець, а там буде видно!» —
І собі активно жестикулюю.
«Припустимо, що я міг би
Симпатизувати фундаменталістам
З огляду на те, що є ненависть безпідставна,
А є чітко сформульована...» —
Проявляється його репертуар,
Як на зустрічі випускників.
«Роззирнись!
Всім, куди не плюнь, хочеться любові,
Але любов — це не переможний парад,
А ламане алилуя» — цитує Жека,
Витріщаючись на закохану пару
В черзі у закладі
Швидкого харчування.
«Про любов передайте далі,
А мені — оте заварне
З родзинками»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813104
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 08.11.2018
автор: