Я думав, що потрібний я,
Мене ви возносили до небес.
"Ти завжди з нами, ми сім'я".
А я вам вірив, немов вірний пес.
Мене ви збудували, як ікону,
Як янгола, що вас превознесе.
Казали, щоби жив я по закону
Й виконував лиш те і се.
Але коли змінилася дрібниця,
Що прийде в норму у найближчий час,
Тоді ви показали свої лиця,
Побачив істинних я вас.
"Такий ти вдома не потрібен,
Що люди скажуть, засміють! "
Не був я в той момент розмірен,
Я не чекав такі слова почуть.
Я виказав усе, що думав довго,
Що душу гризло і пекло.
Закликав ненависть до серця мого,
Холодним снігом його замело.
" Прощайте, більше я не з вами,
Я буду краще сам серед людей.
Сховаюсь за далекими краями,
І більш не верну до рідних сіней."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813100
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.11.2018
автор: П’еро