Справжні лиця

Я  думав,  що  потрібний  я,  
Мене  ви  возносили  до  небес.  
"Ти  завжди  з  нами,  ми  сім'я".  
А  я  вам  вірив,  немов  вірний  пес.  
Мене  ви  збудували,  як  ікону,  
Як  янгола,  що  вас  превознесе.  
Казали,  щоби  жив  я  по  закону
Й  виконував  лиш  те  і  се.
Але  коли  змінилася  дрібниця,  
Що  прийде  в  норму  у  найближчий  час,
Тоді  ви  показали  свої  лиця,  
Побачив  істинних  я  вас.  
"Такий  ти  вдома  не  потрібен,  
Що  люди  скажуть,  засміють!  "
Не  був  я  в  той  момент  розмірен,  
Я  не  чекав  такі  слова  почуть.  
Я  виказав  усе,  що  думав  довго,  
Що  душу  гризло  і  пекло.  
Закликав  ненависть  до  серця  мого,  
Холодним  снігом  його  замело.  
"  Прощайте,  більше  я  не  з  вами,  
Я  буду  краще  сам  серед  людей.  
Сховаюсь  за  далекими  краями,  
І  більш  не  верну  до  рідних  сіней."

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813100
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.11.2018
автор: П’еро