Дочка і мати – чи бува рідніше?
Чому ж тоді молодша з них, як ніч
Без місяця й зірок та ще й без тиші?
Натомість – ніби спалахи із віч.
І, як належить – гуркотіння грому –
Б’ють, наче струм, розкотисті слова.
Рідні й сусідам ця гроза відома,
Бо надто рідко сонце тут бува.
Але чому? Прозорої провини,
Як не поглянь, у матері нема.
За довгий вік зігнула праця спину.
Чого ж мовчить затято, як німа?
Пересіває довгими ночами
Болючі, неприкаяні думки.
Вишукує в них власні чорні плями,
Що опинились на душі дочки.
Невже якась ізмалечку причина
В її дитині до цих пір кипить?
А може, не зуміла, не навчила
За вічною роботою любить?
Уранці знов погляне винувато,
Пояснення не маючи на те.
Немовби скаже: «Не дай Бог діждати
Комусь такого від своїх дітей…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813095
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2018
автор: Ніна Багата