***
То не осінь мене бентежить,
просто серце пірнає в сум,
і вбираються в сиве стежі
перепрілих на сонці дум.
І стареньке парео неба
затягає чомусь туман,
а мені так ще сині треба
без межі й без гіркого дна.
Аби грудям зітхалось млосно,
аби медом ще пахнув день...
Але знову крокує осінь
і за руку печаль веде.
І вбирає у сиве стежі
перепрілих на сонці дум.
Та не осінь мене бентежить,
тілки сум, всеохопний сум...
7.11.18 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812973
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2018
автор: Леся Геник