Чи то час такий став, що слова невагомі,
Що думки заховались під сірим вбранням?
Їх мільйони живуть у сучасному домі,
Та від того не більшає в людства знання.
Мов щитом, ми словами себе захищаєм,
Наче, зброєю, борем своїх ворогів,
І втікаєм, словами від себе втікаєм,
Прив’язавши себе до фальшивих богів.
Мілину своїх душ заповняєм словами
Про усе, що не варте і звуків пустих,
Забуваємо вже, як любить до нестями,
Боїмося, щоб голос в юрбі наш не стих.
І від того, що слів кожен має без ліку,
Вони втратили силу і цІну свою,
Схоже людство стає на слабкого каліку,
Який сили не має дійти до раю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812830
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2018
автор: Волинянка