Я завжди спостерігаю,
ранок світ як відкриває,
стелить путь понад степами,
й все навколо оживляє...
Сонце пишнеє убравшись,
золотими парусами,
і неспішно в вись піднявшись,
проплива понад хатами...
І дахи, і верховіття,-
золотить, благословляє,
на барвистих крилах ніжних,
вся природа оживає...
Майже кожної хвилини
зігріва все промінцями,
передвісник диво-днини,
простір повниться думками...
Сонце котиться все вище,
день зеніту досягає,
поспішає все зігріти,
доки час це дозволяє...
Прийде час і до спочинку,-
день кінець свій відчуває.
Відкрива нові картинки,
двері вечір відчиняє...
В надвечір"ї вже за обрій,-
сонце промені ховає...
А вечірній присмерк ніжно
все навколо покриває...
Вечір лагідно і зримо,-
естафету дня приймає,
владно,щиро і привітно,
тишиною все вкриває...
Непомітно і неспішно,
уже й нічка підступає,
в тиші, спокої,покірно,-
вся природа спочиває...
Так збігає цикл за циклом,-
все проходить, все минає,-
ранок,день,вечір,а нічка
всі проблеми замикає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812823
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.11.2018
автор: геометрія