Повзе, мов шаль, по полю сизий дим,
Жене огни́ще вітер що є сили…
Ніхто нам не стає таким чужим,
Як той, кого раніше ми любили!
Чомусь найбільша ненависть до тих,
Хто са́ме серця твого доторкнувся,
Та після при́страсних і тимчасових втіх,
Мов від непо́трібу, від тебе відсахнувся!
Не прагніть чужим серцем володіть,
Наші серця́ – це є світли́ці Божі,
І якщо любите, словами не кажіть,
Нехай про це говорять ваші очі!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812811
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.11.2018
автор: Протоієрей Роман