[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=buqhg_56Uow
[/youtube]
З дерев листя спадає, загортає сліди.
Розгортає їх вітер і кричить тобі: Йди!
Потихеньку, нечутно, як маленьке дитя.
Тільки йди й пам"ятай: вже нема вороття.
Через гори, долини, через спалений міст,
Буде це так нелегко, покажи свій тут хист.
А попереду прірва, може збить ураган,
Знай, що ти дуже сильний! Ще здолай й океан.
Ти зморився, я бачу..Сядь в дорозі, спочинь.
Подивися на небо, там прозора ще синь...
Незабаром стемніє, буде важче ще йти,
Ти збери усі сили, доберись до мети..
Ось схитнувся. Не падай! Твердо стій на ногах!
Я за цим все дивлюся, прогони з душі страх.
Бачиш: вже тобі легше, ти до мрії дійшов,
Подолавши всі страхи, ти біжиш стрімголов.
В край незвіданий досі, де лиш день, нема тьми.
А тепер не барися: своє щастя візьми..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812778
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2018
автор: Н-А-Д-І-Я