Дорога додому

Війною  постукала  пташка  в  віконце,
Крильми  припадала  до  мокрого  скла.  
Із  ночі  тихенько,  іще  до  схід  сонця,
Дорога  далека  додому  вела.  

У  рідну  сторонку,  де  біла  хатина,  
Де  мама  колись  пригортала  дитя
Й  застелена  чиста  на  стіл  скатертина  –
Щасливої  миті  картинка  з  життя.  

Занадто  короткі  ті  дні  і  хвилини,  
Бо  мама  так  рано  пішла  в  небуття.  
Від  дурості  батька  розпалась  родина:
І  мами  не  стало,  страждало  й  дитя.

Напльовано  в  душу  й  підрізані  крила,  
Та  чайкою  світом  летіти  змогла.  
Літала  в  просторах,  по  світу  блудила,
Та  радості  й  щастя  ніде  не  знайшла.      

Ятрили  і  душу,  і  серце  ті  рани,  
Жорстоко  нанесені  злими  людьми.
І  як  не  тікала    -  зосталися  шрами,
 Сирітська  недоля  махала  крильми.    
 
Пройшло  кілька  років  –  сама  стала  мама
І  двоє  родила  малих  діточок,
Та  тільки  не  бачила  щастя  так  само
Й    уже  загорявся  війни  сірничок.
 
Нажахана  в  хаті  страшною  війною:
Снаряди  зриваються  ближче  щодня.
Пригортає  діток,  прикрила  собою,
Потрібно  тікати    -  далеко  рідня.

І  обстріли  ворога,  вибухи  градів,
І  чорнеє  небо  палає  вогнем,
Хоч  дім  і  розбитий,  та  тільки,  тим  раді,  
Що  вирвались  з  пекла  такого  живцем.

Снується  дорога  до  рідної  хати,  
Що  часто  ночами  вела  навпростець.
Зосталась  позаду  війна  та  проклята
Й  сирітські  митарства  -  нехай  же  їм  грець.

Благенькі  футболки  й  нажахані  очі  -
До  мами  тулилося  трійко  дітей..  
Ще  довго  і  довго  вони  серед  ночі
Не  зможуть  заснути  й  стулити  очей.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812644
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.11.2018
автор: Ольга Калина