Здається, завтра сонце зійде не так, як завжди,
Здається, час причаївся в кімнатах тихо,
Здається, душа загубиться в одязі буденному,
І серце загнаним звірятком відчуває лихо…
Воно вже плаче за свіжістю ранків,
За циклом життєвим, за строком годинним,
В який треба вкластись, в який треба бігти,
Бо він сьогодні лише єдиний.
А завтра буде інша ситуація,
Хоч цикл лишиться можливо спокійний,
Та тільки все різне, друга дистанція,
Вже бігти не треба-іди собі вільно.
А час ще стискає в своїх обіймах,
Годинник магнітно притягує очі:
Вже треба прогноз віднести радисту,
Дзвінок, Штукатуров літати хоче…
Бо в серці синоптичному завжди живе прогноз,
А це аналіз влітку, а чи в зиму люту,
Немов літак, що опинився серед гроз
Боїться збитися з небесного маршруту.
І очі разом охопили увесь світ –
Рука проводить ізобари вправно.
Це не циклон, не гребінь…серця зліт,
Робота разом із любов’ю, як це славно!
З роками люди стали рідні – ось вони!
І пам'ять чітко вимальовує обличчя.
Тут народились сім’ї, дочки і сини,
Все переплетено, немов прожито разом – вічність.
У будні і свята робота виглядала Вас.
Робота, графік, графік і робота,
Аж поки серце перевтомлене не скрикнуло «Атас!»
(Вам не здається, що й мені потрібен час)
Достатньо фанатизму – відпочить охота!
Отож! Прокиньтеся, як серце забажає.
Нехай поніжиться, тендітне й невгамовне,
Бо через нього скільки інформації пройшло.
Воно годило Вам і підкорялось безвідмовно.
Велике серце дане для великої душі,
І Ваше прізвище для нас багато важить,
Нехай погода гарна Вам нашіптує вірші,
І біль підступний серце не обтяжить.
Присвячується Ч.Л.М.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812550
Рубрика: Присвячення
дата надходження 04.11.2018
автор: Лариса Чорноус