Осінь
Постелила, ніби постіль,
осінь листя по землі,
яке дні і ночі поспіль
вона ніжила в теплі:
у теплі зірок яскравих
і безхмарних ясних днів,
як одне із тих ласкавих
почуттів і любих слів.
Зачаровують мій погляд
її шати золоті,
з ними ніби досі поряд
те. що здавна в забутті:
літня радість і усмішка,
щастя від простих розмов,
я без них сумую трішки,
забуваючи любов.
Усміхнеться в небі сонце,
як надія, що жива,
ніби в милий світ віконце,
де моя душа співа.
Не любив раніше осінь
за холодні дні і ночі,
а тепер я інший зовсім,
бо від неї сяють очі.
Постелила, ніби постіль,
осінь листя по землі,
з ним я всі години поспіль
буду сяяти в імлі:
у імлі думок байдужих
і жорстокості сердець,
де палає у калюжах
мій душевний промінець.
Loner 28.10.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812352
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.11.2018
автор: Віктор Цвіт