Виходімо з темноти-скоріше що сили,
бо злі наші вороги нас в пітьмі ув*язнили.
Очі звикли в темноті і чорніють душі.
а ще віримо брехні і як вовки всі злі.
Давайте вийдемо з пітьми і зглянемо до неба,
хай сяє сонечко,хай світятся зірки-так жити нам треба.
Побачим поле в колосках,побачим синю річку,
відчуєм волю,що бачили у снах і над вікном смерічку.
Включайте світло у серцях скоріше,що є сили,
народ,країна-досить довго вже терпіли.
Включайте світло-хай палають смолоскипи,
бо в темряві вже досить жити.
На обличах посмішки хай сяють,
хай все життя нас з вами освіщають.
І світла посмішка,що сяє здалека,
покаже нам дорогу як світло маяка.
Ну а якщо всього цього ще буде мало,
зробімо так ,щоб все палало.
Наші діди колись так вже робили-
маєтками панів,собі життя світили.
І стало краще було в світі жити,
поки не стали у темряву всі заходити.
Вони забули як там в темноті,
тому світятся очі,а у них слово-РАБИ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812339
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2018
автор: Бабич