Не смій чіпати землю супостати-
кричав козак у крові і сльозах.
Він не хотів нікого убивати,
але побачив ворога й пропав десь страх.
За нами рідна хата і родина-
піднявши шаблю до гори кричав.
А ще це наша-чуєш наша Батьківщина-
при цьому зранений на крок не відступав.
В наш час не помінялося нічого,
ворог по новому в домівки наші йде.
Учора бувши братом він випхався з барлоги,
й правдиве показав лице своє.
Та є козаки ще на Україні,
що в рабство й силов не підуть.
З сльозами на очах він обіцяв родині-
помру та у не волю ці не заберуть.
До бою мої рідні побратими,
скришіте голови зміям.
Копайте їм усім могили,
вченіте смерть цим злим катам.
Хай знають всі на світі,
топтати землю не дамо,
У нас сімя ,батьки та діти,
за них усі ми помремо.
Шабля і кінь,вітер і воля,
ось чим козак життя живе.
Це його сила,це його доля,
Українець без роздумів за це помре.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812333
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2018
автор: Бабич