Мов янгол крилами, буджу тебе цілунком,
Грудей гарячих доторкаючись вустами
І зачаровано милуюся малюнком -
Мостом прозорим між реальністю і снами.
Моя ти Фрейя неземна розплющ вже очі,
Холоне кава в чашці без твоїх обіймів…
Вже й моє серце остиває після ночі,
Мов надивилося сюжетів грішних фільмів.
Бог дав красу земну і чарами припудрив,
Амур впустив у серце стріли-орхідеї,
Аби під ніжним шовком соковиті груди,
В мені розбурхували пристрасні ідеї.
Цвітучі клівії впадають в ейфорію,
Встидлива папороть фарбує жовті коси,
І зайчик сонячний розтрушуючи мрію,
З плечей стрибає і зникає у волоссі.
Яскравий промінь в улоговинці лопаток,
Свої ідеї вимальовує сакральні,
А на потертому паркеті бог-світанок,
Танцює вальс весни під музику Вівальді…
Прим`яте, голим тілом, гладиш простирадло,
Рукою теплою торкаєшся перини,
І ніби кішка абіссинська елегантно,
Мені показуєш на тілі м`які вгини…
До біса чорну каву…Клівії та промінь,
Не піднімайся з ліжка, світ нас зачекає,
У мене серце не остигле…Інше в камінь,
Тепер хай Ерос безсоромний про нас дбає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=812322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2018
автор: Ярослав Ланьо