Лягли тумани на землю тихо,
Лягли тумани на мою душу.
Та чи закриють печаль і лихо?
Ні… Мабуть завжди з цим жити мушу.
Лежать тумани, як камінь тиснуть,
І не зникають ні в день ні в ніч.
Надії, ніби той промінь , блиснуть,
І душу крають від протиріч.
Це осінь винна? Та винне й літо…
Але усе це – не повернуть.
Щось вже минуло, щось пережито,
Чогось, напевно…. вже не забуть.
30.10.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811978
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2018
автор: Валентина Рубан