Бачимо часто в щоденних новинах
з різних країн емігрантів рої.
І серед них пізнаю на світлинах -
по вишиванках - це ж наші, свої!
Бельгія, Чехія, Польща, Канада,
США та Австралія, Чілі, Габон...
Що потягло їх? Багатства принада? -
Гнали їх злидні й біда за кордон.
Наче хтось долею нації грає,
що утікають, хоч би й не хотів,
голодом гнані з родючого краю,
страхом репресій, знущанням катів.
Нині жене безробіття, безладдя,
бідність, безправність, продажний закон,
владне безкарне крадійство,.. безвладдя,
цін, хабарів ненаситний дракон.
Злими вітрами по білому світу
вже розмело міліони братів
мудрих, талантів - найкращого цвіту!
Як же наш край обіднів, опустів!..
Може онукам знайдуть батьківщину
чи своє щастя, кому повезло.
Більшість, мов пташечки з вирію, линуть
думкою й серцем у рідне гніздо,
де залишилися сім*ї та друзі,
край у вогні... - і печаль крижана...
Там непогано, та серденько в тузі -
не зігріває чужа чужина.
Вразять події у рідній сторонці -
власний майданчик зберуть звідусіль,
бо ж і вони, як і ми, - українці,
біль України - їх горе, і біль.
Ще й одягнуть вишиванки святкові -
з рідного краю святий оберіг,
роду й народу тотеми спадкові,
пам*ять про корінь і рідний поріг.
І не потрібні слова чи зізна́ння,
хто вони родом й зібрались чого,
бо вишиванка - це символ єднання
в світі безмежнім народу мого.
27.10.2018 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811515
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.10.2018
автор: Світлана Моренець