Хтось честолюбністю назве це,
А хтось – крутіш слівце знайде,
Як слуха пісню мого серця,
Що од Всевишнього іде,
Тому ж шкода, як пропаде.
Все те, що із душі лилося
Бувало, й спати не дало,
Хоч посивіло вже волосся,
Й не молода уже давно.
Може тому й не все одно?
Я ж хочу, щоби не згубився
Той лебединий серця спів
Про те, як долі шлях стелився –
Десь раював, а десь кипів
Серед людей, серед степів.
Яка стрічалася недоля,
Як свій леліяла я цвіт,
Як всі гуртом будили волю
І здивували цілий світ.
Такий я маю свій одвіт.
24.05.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811435
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2018
автор: Ганна Верес