Не судилося нам доторкнутись осіннього листя
І відчути на смак гіркоту у сухому вині
Шлях розлуки простий – у кохання ж дорога терниста
І не кожен простак зможе скарб відшукати на дні
Не дурманить мене більше присмак чужих поцілунків
У самотності часто ми бачимо істину ціль:
Хто шукає – знайде, крок один лишень для порятунку,
Але як після цього забути минулого біль?
І зривати плоди, не вагаючись, з райського саду,
Проживати цю мить мов останню і кожного дня
Обіймати тебе у полоні ночей зорепаду –
Посадити майбутнього перше цнотливе зерня
Не судилося нам… Хто ж суддя, хто глядач, перехожий?
Наша доля в руках нечутливих до болю солдат
Хоч далекі тепер та по своєму мріями схожі:
Ти кохаєш навзрид – та я дужче кохаю стократ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.10.2018
автор: Тарас Слобода