Постукала у двері осінь.
Я відчинила їй, вона стояла на порозі.
Уже не молода, але ще гарна досі..
Руде волосся довге... і вже просідь.
У неї гарні очі карі, такі собі ще лукаві...
І чорні брівоньки тонкі, і вії довгі, он які!
Махрові, наче айстри пелюстки.
Вуста червоні, як калини ягідки.
Висока і струнка, як та тополя.
І сукня на ній золотава,
Як пшениця стигла в полі.
Легким шарфом пов'язана голівка
З принтом- малюнком, де зелена гілка.
Вона стояла з парасолькою в руках
В високих червоненьких чобітках.
Гарненька і приваблива таки!
Та недарма ж в усі віки
Картини з неї малювали всі художники!
І прославляли її всі поети!
І композитори писали музику
Під її піруети.
Мінлива і грайлива вона дуже.
То сизим і холодним дощем плаче,
А то промінням сонячним сміється,
А то і літом бабиним озветься.
Чи вітерцем колючим доторкнеться...
Така вона, моя подружка осінь!
З давніх давен так повелось -
За красним літечком приходить осінь...
За ним сумую я, про нього бачу кольорові сни...
Та зараз знов панує осінь...
...Сто вісімдесят днів всього лиш до весни!
Вересень 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811293
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.10.2018
автор: Zoja