Горобина в гламурному намисті,
Неначе панночка примхлива красувалась,
Закуталася у зеленім листі,
Та на шляхетність клена сподівалась.
А клен широким листячком гордився,
Все хизувався різьбленим узором,
Та з часом його чуб позолотився,
І оминула доленька за двором.
Але горобина усе ж чекала,
Коли погляне клен у її бік
На щастячко ще й досі сподівалась,
І у кохання вірила навік.
Клен думав, що таких іще багато:
Хоча б береза, липа, чи ялина
Допоки він вагався, оглядався,
Вже віддзвеніла тепла, ясна днина.
Дощ з вітром розтерзав блискучі шати,
І мрії полетіли вниз барвисті,
Замучена принижена і гола,
Лишилася горобина в намисті.
Але і клен, (хоч не з своєї волі),
Вниз відпустив свої листки останні
Закутав він нещасну горобину,
Й не дав зневіритись горобині в коханні.
22.10.2018 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810962
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.10.2018
автор: Інна Рубан-Оленіч