[i]Замизгане небо з нелатаним дахом...
Дощило богемно по всім діромахам...
І вогкими кулями з барвами болю
Чухрало затято душі парасолю.
Та ти геть не модньо, завітний і вчасний,
Накинув на серце свій світ дощегасний.
І щезла раптово та, ким була доти.
Налиті жагою щоденні блокноти.
Нас вОрони стріли, запали ридати...
Що, буцім, ми чахлої волі солдати.
Таких безістотних терпіти несила,
Тож в камері схову залишили крила.
Неголене небо, місцями без даху,
Не мало ні крові, ні солі, ні шляху.
Та хмари-мурахи промчали по шкірі...
Лишаюсь довіку в твоєму ефірі.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2018
автор: Зайва пелюстка