Нарешті я зустрів своє кохання,
Мабуть, останнє у житті.
Ті карі очі, губи ніжні,
Пахучі медом коси ті.
І подих перехоплює у мене
Від неземної вроди і краси.
У снах кохання знов вертає
В Мікеля Анджела часи.
Чому Господь не дав мені таланту,
Я б твою вроду малював.
І ці картини неодмінно
Тобі напам’ять дарував.
Але не Рубенс я, не Рафаель, не геній,
красу не вмію малювать.
Вуста твої я зацілую,
І ще сильніш буду кохать!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810506
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.10.2018
автор: Мельник Галина