Казка "Котик Біла Лапка"

                                             
Котик  Біла  Лапка    з’явився  у  дворі    дому,  де  жив  Ромчик,  під  кінець  літа.  
- Дай  мені  хлібця,  будь  ласка,  -  попросив  рудошерстий,  коли  хлопчик  вертався  зі  школи.
- Не  маю  біля  себе.  
- То  винеси  з  квартири.  Я  дуже  голодний.  Від  учора  нічого  не  їв.
- Гаразд.  Подивлюся,  що  в  нас  є,      щось  тобі  винесу.
Зайшов  до  помешкання,  мами-тата  немає  –  на  роботі,  тільки  бабуся    на  кухні  порається.
- Мий  руки,  переодягайся  і  сідай  до  столу,  -  мовила  вона      внукові.  
Зробив  хлопець  те,  що  бабуся  наказала  й  мовив  їй:
- Багато  борщу  налий,  щось  я  дуже  зголоднів.
Налила  бабця  повну  тарілку  ще  й  сметани  ложку  вкинула.  
- Смачного,  Ромчику!
- Дякую.  Ти  відпочинь,  бабусю.  Я  миску  сам  помию,  коли  справлюся  з  обідом.
- І  справді,  йду  приляжу,  притомилась  я.
Як  тільки  бабуся  вийшла,  Роман  взяв  півлітрову  банку  з  полиці,  налив  туди  борщу  (брав  зверху,  де  сметанка  була),  вклав  банку  до  сміттєвого  відра,  прикрив  її  зверху    старою  газетою.  Решту  борщу    доїв,  помив  тарілку,  ложку,  витер  стіл,  за  яким  сидів,  взяв  відро  і  пустився  надвір.
- Куди  ти?  –  спитала  бабуся.
- Сміття  винесу.
«Якось  не  так,  як  завжди,  поводиться  сьогодні  мій  онук.  І  посуд  за  собою  помив,  і  сміття  поніс.  Що  з  ним  сталося?»  -  здивувалася    бабця.  
Поки  вона  перетирала  думки  в  голові,  хлопець  вже  біля  сходів,  надворі,  годував  кота  Білу  Лапку.  Поїв  рудошерстий,  подякував  своєму  годувальнику,  ліг  на  лаві,  зажмурив  очі.  Ромчик  виніс  сміття  й  побіг  до  хати.  
З  того  часу  Ромчик  щоразу,  коли  повертався  зі  школи,  виносив  котові  то  супу,  то  борщу,  то  пів  котлети  чи  сердельки.  Зранку  міг  йому  й  канапку  зі  сиром  чи  ковбасою  кинути.  Бабуся    зауважила,  що  її  внук  став  більше  їсти  й  більше  допомагати  –  виносив  сміття,  мив  посуд.    Вона  сказала  про  це  мамі.  Неньку  зацікавив  цей  факт.    «Гм…Їсть  більше,  а  не  поправляється.  Може,  виливає  в  туалет  чи  в  раковину  на  кухні?»  –  подумала  вона    й  вирішила  прослідкувати  за  сином.  Сховалася  за  дверми  кухні  й  побачила,  що  він  половину  накладеного  в  тарілку  переливає  в  банку,  яку  ховає  до  відра  зі  сміттям.      Нічого  не  мовила  на  те.  Коли  син  поніс  сміття,  щоб  викинути  його  до  баку,  підійшла  до  вікна  на  кухні  й  побачила,  що  Ромчик  їжу  з  банки  скидає  у  бляшанку,  яка  лежить  з  боку  сходів.  До  бляшанки  підбігає  рудошерстий  кіт  із  білими  лапками  і  їсть  те,  що  приніс  йому    її  син.
- Так  ось  чому  він  просить  великі  порції!  –  скрикнула.  –  Він  котові  віддає  половину!
Коли  Роман  повернувся  зі  двору,  мама  сказала,  що  викрила  його  секрет,  бачила  з  вікна,  як  він  наливав  суп  котові.
- Не  свари    на  мене,  прошу  тебе.  Три  місяці  тому  я  зустрів  цього  кота  під  будинком,  він  ледве  дихав,  попросив  мене,  щоб  я  його  нагодував.    Як  я  міг  відмовити?
- А  чому  ти  нам  з  бабусею  нічого  не  сказав?
- Боявся,  що  будете  лаяти  мене  й  не  дозволите  виносити  їжу  котові-безхатьку.  Думав,  день-два  погодую  руденького,  він  оклигає  й  піде  туди,  звідки  прийшов.  А  він  залишився  в  нашому  дворі  і    щодня  –  рано  й  по  обіді,  чекає  від  мене  милості.  Мамо,  ти  більше  не  дозволиш  мені  його  годувати?
- Ну,  раз  ти  вже  взявся  за  цю  справу,  то  продовжуй  її  робити.  Тільки  питай,  що  можна  брати  з  дому.
- Гаразд.  Дякую.  Ти  в  мене  найкраща  матуся  у  світі!
Ромчик  обійняв  неньку  і  поклав    їй  на  щоку  свого  малого  теплого  цьомчика.  
Цілий  рік  годував  хлопець  кота.  Біла  Лапка  зажди  радо  зустрічав  свого  друга,  мурчав,  терся  об  ногу  Ромчика,    коли  він  повертався  зі  школи.  За  рік  кіт  підріс,  помудрів.  Він  часто  сидів  на  клумбі  й  слухав  пісні,  що  долітали  із  прочиненого  вікна  квартири,  що  знаходилася    на  першому  поверсі.  Їх  співав  п’ятнадцятирічний  Ігор,  який  хотів  стати  артистом.  Кіт  іноді  підспівував  йому,  тихенько,  щоб  ніхто  не  чув.  
Якось  до    Ромчикової  родини  припхалася  біда,    захворів  татко  хлопця.  Йому  необхідно  було  терміново  робити  операцію  на  серце.  Потрібної  суми  грошей  в  родини    не  було.  Зажурилася  всі  –  бабуся,  мама,  Ромчик.  Кіт  побачив  зажуру  в  очах  свого  годувальника,  спитав:
- Що  сталося,  друже?
-  Тато  захворів.
-    То  хай  лікується.
-  Він  потребує  операції,  а  вона  дуже  коштовна.  У  нас  немає  таких  грошей.  
- Я  щось  придумаю.
- Що  ти  можеш  придумати,  Білолапченку?  –  сказав  хлопчик  й  усміхнувся.
Наступного  дня  кіт,  побачивши  Романа,  підбіг  до  нього  й    каже:
- Я  придумав,  як  зможу  допомогти.  Співатиму  в  переході  у  метро.  Коли  ти  мене  одного  разу  брав  зі  собою  на  озеро,  і  ми  заходили  в  метро,  я  бачив  там  деяких  людей,  що  стояли,  співали,  і  їм  за  це    кидали  гроші.
- Так  то  ж  люди!
- Я  теж  вмію  співати.  Маю  слух.  Чесно!    Якби  ти  мені  гітару  дістав,  я  б  і  заграв,  мені  здається.  
- Є  в  мене  гітара.  Татко  колись  в  молодості  грав  на  ній.  Правда,  вона  стара,  подряпана.
- Це  навіть  краще,  що  така.  Дуй  за  нею,  часу  на  роздуми  немає.
Хлопець  метнувся  в  дім,  виніс  інструмент.
- Бери.  Тільки  потім  поверни  її  мені,  щоб  татко  не  розсердився  на  мене.
- Поверну.  Але  ти  мені  ще  картку  дай,  напиши  на  ній  таке:  «Збираю  гроші  для  доброї  людини,  яка  мене,  безхатька,  прийняла  й  цілий  рік  годувала,    на  операцію».
Приніс  хлопець  інструмент,  картку  із  записом,  мовив:
- Я  допоможу  тобі  занести  гітару,  хоч  маю  сумнів,  що  щось  із  твоєї  затії  вийде.
- Допоможи.
Підніс  хлопець  інструмент  котові  до  станції  метро.  Сів  кіт  у  проході,  став  грати  та  співати  українські  народні  пісні  –  ті,  що  чув    з  вікна  від  парубка,  який  жив  на  першому  поверсі  в  тому  ж  під’їзді,  що  й  Ромчик.  Його  в  момент  обступили  перехожі.  Вони  почали  кидати  незвичному  музикантові  у  відкритий  футляр  від  гітари  гроші.  Ну,    бо  вже  дуже  пронизливо  співав  він  і  дуже  старанно    перебирав  своїми  білими  лапками  струни  гітари.    Хлопець  постояв  трохи  поодалік  від  кота,  послухав  його  гру,  а  тоді  усміхнувся  й  сказав,  що  йде  робити  уроки  і  години  через  три  повернеться,  щоб    допомогти  Білолапкові  занести  інструмент  додому.
- Чекатиму  тебе,  -  мовив  кіт.
Коли  Ромчик  повернувся  до  метра,  у  кота  футляр  майже  доверху  був  наповнений  паперовими  купюрами.  Лежало  там  і  п’ять  гривень,    і  десять,  і  двадцять,  і  п’ятдесят,  і  сто.  А  якийсь  пан  навіть    кинув  10  доларів.    Цілий  тиждень  співав  кіт  під  бій  гітари  і  щоразу  на  іншій  станції  метро.  Люди  радо  кидали  вусаню  гроші.  Бо  ж  такого  дива  ще  ніколи  в  своєму  житті  не  бачили,  щоб  кіт  умів  грати  на  музичному  інструменті  й  співати  українські  народні  пісні.  А  коли  Біла  Лапка  співав  пісню  Володимира  Івасюка  «Червона  рута»,    Скрябіна  «Люди,  як  кораблі»,  «У  осені  очі  твої»  від  гурту  «КОЗАК  СИСТЕМ»,  то  перехожі  просто  шаленіли.  Вони  гучно  плескали,  кричали  «браво»  і  спішили  вкинути  у  футляр  якусь  солідну  купюру.    Та    не  все  відбувалося  гладко.  Сьомого  дня  з  рудошерстим  артистом  стався  неприємний  випадок  –  один  підпилий  молодик,  побачивши  гроші  у  футлярі    кота,  вирішив  їх  забрати  собі.  Це  йому  не  вдалося.  Кіт  розізлився  на  нахабу,  вкусив  його  за  руку,  коли  той  хапав  гроші,  ще  й  подряпав  лапою      обличчя.    Треба  було  бачити,  як  втікав  підпилий  хуліган  від  рудошерстого!  Все  ж  стояти  котові  в  метро  стало  небезпечно,  бо  хоч  молодик  і  відступився,  та  обіцяв,  утікаючи,  що  повернеться  зі  своїми  дружками,  і  вони  розірвуть  новоз’явленого  артиста  на  шматки.
- Обійду  усі  станції,  чуєш,  -  кричав,  біжучи,    -  знайду  тебе  і  ро-зір-ву!!!
Кіт  розповів  про  інцидент,  який  стався,  Ромчику,  коли  той  прийшов  його  забирати  по  обіді.  Хлопець  сказав:
- Більше,  Біла  Лапко,  ти  не  підеш  співати.  Мама  сказала,  що  грошей  уже  зібрано  достатньо  для  того,  щоб  татові  зробили  операцію.  Трохи  зібрав  ти,  трохи  передали  татові  співробітники,  трохи  мамині,  якусь  лепту  внесли  й    сусіди  по  під’їзду.  
- Радий  це  чути.
І  справді,  на  другий  день  після  цієї  розмови  хворому  зробили  операцію.  Вона  пройшла  успішно.  Коли  тато  прокинувся    після  наркозу  й  побачив  біля  себе  жінку,  то  спитав  у  неї:
- Як  тобі  вдалося  зібрати  потрібну  суму?
Мама  розповіла  йому,  в  т.  ч.  й  про  те,    як  рудошерстий  співав  у  метро,  і  що  йому  погрожував  розправою  якийсь  розбійник.
- Спочатку  тато  сміявся,  а  потім  заплакав  і    сказав:
- Цьому  котові  місце  в  нашій  квартирі,  а  не  надворі.  
- Я  теж  подумала  про  те,  щоб  його  забрати  з  вулиці.
- А  співати  від  тепер  буде  тільки    для  нас  і  для  наших  гостей,  але  тоді  лише,  коли  сам  захоче.  
- Чудова  ідея!  Запропонуємо  йому  це.
Того  ж  таки  дня  кота  забрали  з  двору  до  квартири.  Ромчик  був  на  сьомому  небі  від  щастя,  відтепер  Біла  Лапка  жив  з  ним  в  одній  кімнаті,  спав  з  ним      в  одному  ліжку  і  в  туалет  навчився  ходити    на  лоток,  коли  не  було  кому  його  вивести  надвір.  Хлопчик  гуляв  з  рудим,  коли  повертався  зі  школи.  Інколи,  сусіди  збиралися  біля  під’їзду  і  просили    Білолапенка  щось  заграти  їм  на  гітарі  й  заспівати.  Коли  кіт  погоджувався,    хлопець  виносив  музичний  інструмент  і  Біла  лапка  давав  концерт.  Коли  закінчував  його,  слухачі  плескали  йому,  часом  і  дари  приносили  коту:  хто  кусник  ковбаски,  хто  шматок  сиру  чи  сала,  хто    яйце.  Старші  на  біс  просили  виконати  пісні  «Червону  руту»,  «Ніч  така  місячна»,  молодші  -    «У  осені  очі  твої»  з  репертуару  «КОЗАК  СИСТЕМ»,  «Поцілуй,  обійми»  -  від  «БЕЗ  ОБМЕЖЕНЬ»  або    «Не  йди»  -  від  гурту      «Океан  Ельзи».  
Ось  така  історія.                                                

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810424
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)