Подивись, яка тут нива, і озера навкруги,
Наче ми чекаєм дива, коли сходяться шляхи,
Опустила верба коси, малювала по воді,
І пускала сльози досі, мрії всі були крихкі.
Вітер долею назвався, коси бурею підняв,
З дубом він перегукався і навіки їх зєднав.
Обіймаються дерева, добре вкупочці, разом,
Линуть пісні аж до неба, пташки горнуться крилом.
Так сторіччями стояли під грозою, у жару,
І легендою аж стали, я тебе не підведу,
Дуб кохав свою вербицю, а вона завжди його,
І беріг немов вовчицю, берегла й вона всього.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810175
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.10.2018
автор: Galkka2