Мелодія, яка мене роки ці возвишала,
тепер лунає реквієм важким.
Про тебе пям'ять мене ще вчора утішала,
сьогодні очі болем б'є їдким.
Ще вчора мама колискову вечером співала,
яку тепер сховав сивий туман.
Я діду літом дім його прибрати помагала,
сьогодні домом став для нього лан.
Із братом ще малі за іграшки ми воювали,-
пліч-о-пліч зараз боремось з життям.
А друзі, що ще вчора в мене гостювали,
тепер моє ім'я змішали із сміттям.
Мій пес Мухтар, що був для мене тільки незрадливий,
сьогодні вірність віддає черствій землі.
Його малим приніс татусь, що за́вжди був вродливий,
а зараз шрами часу носить на чолі.
І з кожним днем нажаль стає все більше зрозуміло,
що ми програєм перегони ці,-
в надії вберегти все те, що в часі потьмяніло,-
бездумно губим ми себе самі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809475
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2018
автор: Вікторія Грошовик