[i]Автору С.О. в День народження, з любов’ю[/i]
Вже осінь розстеляла килими,
Уже пташки збиралися в політ,
Коли дитя з прозорими крильми
Усміхнене, з’явилося на світ.
А світ чекав появи малюка
Ромашкою простягнутих долонь.
Тебе вела Всевишнього рука
До вівтаря, де жертвенний вогонь
Палає вічно серед громовиць.
Та ти уперто не приносив жертв.
Найяскравіші серед блискавиць
Зрізав під корінь невблаганний серп.
Твоя неопалима купина
Кохання розсівала серед трав.
Казилася падіння глибина.
Ти сліпнув, глухнув, знову прозрівав.
На вістрі зла – яскравих барв шукав,
В чужих коморах – потаємних прав,
В світах ілюзій подумки блукав,
І сам себе за вольності карав.
Дракона суть вогненно-золота
Просила найпалкіших почуттів!
Ти тілом серед вибухів літав,
І був, немов комета, серед тіл.
Під Небо те, що падає згори,
Готовий був підставити плече.
Ти рухами нещадними творив
Кохання, що не гріє, а пече.
Те полум'я, що жерло і пекло,
Улесливі приносило дари.
Від них душі лиш тепло не було,
І Доля – покотилася з гори.
~~~~~~~~
Тоді ти знов прийшов до вівтаря.
Уже криваві рани замість крил…
Кров, зі сльозами, прийняла земля,
Коли новий вівтар ти склав із брил,
Що їх позбутись дав собі зарок.
…Зі шкірою зривав минуле з плеч.
Отой гіркий засвоївши урок,
Усе частіш ховав у піхви меч.
~~~~~~~~
Цвітуть зірки ромашками в полях,
Як душ, що загубились, світлячки.
З молитвою обрав ти інший шлях,
Тепер для всіх засвічуєш зірки.
Хай буде світлом – обрана стезя.
Хай пишуться поеми та вірші!
Хай щедро зігріває всіх і вся
Те золото, що світиться в душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2018
автор: Ірина Лівобережна