Таня виросла, вже в тілі,
Дівка враз доросла стала,
Правду знати захотіла -
Тому неньку запитала:
-Скажи, мамо, а це правда,
Чи мені усе наснилось,
Що я в тебе не за планом –
Випадково получилась?
Мама тут зітхнула тяжко,
Якось гірко так скривилась:
-Що мені тобі сказати?
Зовсім ти не получилась!
Вся вдалася в свого тата -
То родитись було нащо?
І брехлива, й дурнувата,
І така, як він - ледащо.
Ти вже двадцять років маєш –
За роботу не берешся
І до ранку десь гуляєш,
В ресторани й бари прешся.
І ніхто тебе задурно
Там не буде напувати,
Ти - розпусниця і хвойда,
Така точно, як твій тато.
Де той покидьок нещасний?
Тільки й знаю, що він Вітя,
Таких, як ти, недолугих,
Наробив дітей по світі.
-А ти, мамо, добра штучка
(Я й не знаю свого тата),
Який їхав, таку й здибав,
В чому ж я тут винувата?
Було б дивним у цій справі
(Мені точно вже не снилось),
Щоб у вас - такої пари,
Щось розумне получилось!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808908
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2018
автор: Катерина Собова