І кожне слово ваше,
як ніж у серце.
Але це крововилив лікарі не виявлять
і причину болю не пояснять.
Не існує операції, щоб усунути ці симптоми
та є один шлях, щоб їх не відчувати.
СМЕРТЬ...
Боже! Убий мене!
Цих мук позбав!
Забери життя моє!
Молитви перед ніччю я ніколи не пропускав!
Змилосердься наді мною
і я назавжди лишуся рабом Твоїм!
Прошу Тебе! Дай хоч знеболювальне!
Забери серце! Воно навіки Твоє!
Шви, які наклав лише вчора рвуться.
Бери, бо ці рани точно не загояться.
Люди, які лишили шрами, ранили душу.
Рідні, які казали, що люблять, били ще дужче.
Вороги сипали сіль на рану,
а кохані їм в цьому помагали.
Боже, не маю сили жити, я поламався.
Прошу, не дай мені завтра прокинутися!
Благаю, вирви цей біль з мене, він не минає,
бо самому віддати - відваги не вистарчає.
Я не маю сил терпіти і ходити,
страждати і водночас так любити.
Це кохання висмоктує з мене все життя.
Тут я є, а тут мене вже нема...
Доля завжди підходить до мене крадькома
і, коли я розумію, що немає вже вороття,
вона затискає мене до стіни...
І знову ніж у моїй спині.
Господи, дивну долю ти мені послав:
Терпіти, любити, плакати.
Коли ж я на таку заслужив?
Чи всі кращі просто розібрали?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808751
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.10.2018
автор: Alive corpse