Коли в нічному небі догорить
Моя зоря, промчавши небосхилом,
Подумаю в свою останню мить -
Вона із тих, що все-таки, світили.
Не спіймана у ями чорних дір,
В висотах не відшукуючи слави,
Іде моя - одна з найменших зір -
Між інших, іменитих і яскравих.
Хай правди відстояти я не вмів
І хижий світ змінити був не в силах,
Але коли кипів у мені гнів,
Вона гарячим полум'ям горіла.
Байдужістю несе від мертвих тіл
З давно уже погаслими вогнями,
А в розсипі палаючих світил
Моя орбіту креслила за вами.
Коли смішні малята в перший раз
На ніжки піднімалися несміло,
Хвилюючись, дивилася на вас
Моя зоря, і променем світила.
Хай кажуть: - Не з важливих ти світил, -
Холодні зорі, мертві і не зрячі.
Але палаючи з останніх сил,
Моя зоря іде в сім'ї гарячих.
І навіть коли час мою свічу
Погасить в мерехтливому світанні,
Я в небі метеором пролечу,
Яскраво догоряючи востаннє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808660
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2018
автор: Леонід Луговий