Основи поетики. Амфібрахій.

Амфібрахій  (грецьк.  amphibrachys,  від  amphi  —  обабіч  та  brachys  —  короткий)  —  в  античній  версифікації  —  трискладова  стопа  на  чотири  мори  з  довгим  середнім  складом.  

За  мелодійністю  він,  швидше,  нагадує  звичайну  розмовну  мову.  Тому  амфібрахій  —  це  розмір,  який  є  більш  спокійним,  ніж  його  «родичі»  —  ямб,  хорей,  дактиль.

У  силабо-тонічному  віршуванні  —  трискладова  стопа  з  наголошеним  другим  складом  (—∪—).  Константа  віршового  рядка  може  бути  двоскладовою,  перетворюючись  на  ямб  з  наголосом  на  останньому  складі,  чи  в  позанаголошеному  стані  містити  кілька  складів  (пеон);  найліпший  варіант  А.  —  при  парокситонній  римі,  коли  витворюється  гармонійний  акаталектичний  рядок.  

В  українській  поезії  до  А.  вперше  звернувся  Є.Гребінка  (“Човен”,  “Українська  мелодія”  тощо).  Найменш  уживаний  одностопний  А.,  що  трапляється  здебільшого  в  гетерометричних  строфах  задля  увиразнення  ліричного  сюжету  та  акцентації  поетичної  думки:

—  Матусю!  Хто  очі  мені  замінив?  —
Всміхнеться,  щоб  сліз  не  побачив.»
Сама  —  до  вікна,  до  неораних  нив  —
І  плаче…

(Є.  Плужник)

Двостопний  А..  також  не  часто  спостерігається:

…ночами  про  подвиг
я  марив  малим,
а  подвиг  —  це  побут
без  жару  й  золи,
шизоїдно  чистий,
абсурдно  міцний,
не  вельми  врочистий,
та  дуже  ясний

(О.Шарварок).

Подеколи  поети  звертаються  до  тристопного  А.:

На  гратах  не  місяць  —  корова,
Не  сяйво  —  рапатий  язик.
В  залізних,  вантажних  оковах  —
Життя  божевільного  лик

(І.  Крушельницький).

Прикладів  чотиристопного  А.  в  українському  вірші  теж  не  дуже  багато:

О  метана  бурею,  Нене  злиденна,
Укріплю  Тебе  я  на  камені  слова,
І  будеш,  як  церква,  ясна  і  сталенна!

(В.Пачовський).

П’ятистопний  А.  надає  поетичному  мовленню  ознак  урочистості,  як  у  вірші  М-Бажана  “На  Карпатських  узгір’ях”:

Просвічений  сонцем,  на  вітрі,  в  зеленім  огні
Він  листя  різьблене,  обтяжене  росами,  сушить.
Хай  ломляться  гори,  хай  грози  ревуть  в  вишині,  —
Він  тут  вкорінився,  він  тут  укріпився  й  не  рушить.

Надзвичайно  рідкісний  А.  —  шестистопний  (С.Голованівський:  “Минають  роки,  як  хвилини,  і  зорі  згасають  байдужо…”),  що  виразно  розмежовує  віршовий  рядок  на  два  піввірші,  викликає  враження  “важкого”  стилю.  

Подеколи  поети  звертаються  і  до  вільного  А.,  наприклад,  І.Франко:

Полуднє.
Широкеє  поле  безлюдне.
Довкола  для  ока  й  для  вуха
Ні  духа!



адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808469
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.10.2018
автор: Теоретик