він зачерпає форми посудини
щойно народженої без осаду
такої закрученої і непостійної
як його уява й думки
посудини обережно знятої
з гончарного круга
нещадного до некрасивого
коли до вогню ще довго
а позаду лишилися
усі деформації і останні спроби
він витікає руслом-старицею
за кордони молодого озера
що боїться не стати болотом
з причин відомих тільки
утопленим воякам і золоту
не відчувши солоного присмаку
у сінях гирла розбитого дельтою
жодної сльози прісної
не зронить, а тільки згадає
увесь попередній шлях.
він як форма, що шукає змісту
він як віра — без мети кінцевої
він як історія десь посередині
він як сестра для життя народжений
він проростає не стеблом, а квіткою
як солона і прісна вода замішана
він — це любов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808310
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.09.2018
автор: Олександр Жилко