коли тільки сонце зійде,
закінчивши цей довгий день,
я відведу тебе у свій Париж
на балконі на сьомому поверсі.
котику, чому ти мовчиш?
чи немає слів, чи голос сів?
добре не кажи - обійми,
увесь світ розтане на мить.
моє серце в твоїх руках,
збережи його, не лякай,
не чави його, мов горіх.
це твій головний оберіг.
серце створене не для втіх.
гратись з ним то страшенний гріх.
та я вірю, що ти не з таких.
потім серце не збиратиму з крихт.
коли сонце обернеться ніччю,
на балконі запалимо свічі.
це мій власний Париж. бездонний.
Гревська площа, дахи Сорбонни.
Ліс Булонський і Лувр, і Сена.
це чаруючий вальс Шопена.
Тріумфальна (до неба) арка.
це Гюго, Гемінґвей і Сартр!
сьомий поверх, квартира тридцять.
цей Париж то моя таємниця.
я тобі ЇЇ відкриваю.
хочеш кави? а може чаю?
приголуб мене, моя кицю.
ніч навколо, а нам не спиться.
місяць юний вгорі танцює.
ти так ніжно мене цілуєш...
так уважно слідкують за нами
всі скульптури зі стін Нотр-Дама.
тут зірками щовечора сніжить.
залишайся в моєму Парижі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808085
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.09.2018
автор: Анна Вітерець