Мовчи, душа! Не вимови ні слова!
Останні свічі скоро догорять…
Ти там була… Навіщо тобі знову?
Не відають блаженні, що творять…
Там кров і сльози, горе і страждання,
там судять грішних судді-палачі…
Любов туди пішла як на заклання…
Прощу тебе – мовчи, душа… Мовчи!
Мовчи душа! Ти вже відговорила,
усім хотівши правду доказать…
Змінити грішний світ тобі несила –
молись тихенько, ношу не піднять…
Уже даремно… Марні всі потуги,
бо кожен правду нам свою несе.
Закласти ладен матір, сина, друга…
Попрали Бога вже, зміліло все.
Терпи душа, хай кровоточать рани.
Нізащо не відкрий свої вуста!
Все пізно настає, а може рано…
Та пам’ятай легенду про Христа!
27.09.2018
[i]
* За мотивами однойменного твору Ірини Ковалюк.[/i]
Молчи , душа.
Молчи, душа, не пророни ни слова,
ты там была, где много говорят,
где обвинители твои с камнями,
не понимают, что творят.
Там много крови, слез, страдания,
от многих слов, что как мечи,
там судят без Судьи, без сострадания,
и каждый прав, но нет совсем любви!
Молчи, душа, ты раньше говорила,
хотела что-то доказать, то каялась,
то защищалась, молила,
чтоб могли тебя понять.
Напрасно..., тщетны все потуги,
ведь каждый ищет своего,
и хоть умны, высокопарны речи,
но нет там Истины, и нет Его.
Терпи, душа, болят пусть раны,
не открывай свои уста.
Всегда с тобою Тот, Кто слышит.
Ты не одна, душа, ты не одна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808057
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.09.2018
автор: Олександр Мачула