Злітає жовте листя, душа – раба ілюзій,
А місяць волохатий останнє жито жне.
І на руно овече тече вино зі шлюзів,
І вітер бригантину по небу десь жене.
Пливуть на бригантині пісні дзвінкоголосі
У безкінечнім небі туди далеко аж,
Де смуглоликі греки по скелях ходять босі,
Де майстер бородатий вписав себе в пейзаж.
Там де пастух лінивий пасе іржаві коні,
Пристане бригантина під скелями в куті,
Там виноградні грона цілує сонце в скроні,
Там море носить сонце в прозорім животі.
Там серпокрила птиця щасливі мрії горне
В своє гніздо на скелі, немов на п’єдестал.
Там відродиться серце і не згорить на чорне,
Не пошматує тіло пошарпаний метал.
Парище
2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808026
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2018
автор: Мартинюк Надвірнянський