Я ходила, все бродила по стежках багрових
Роса з сонцем засріблила по квітах махрових
Дай погляну, подивлюся, де твій слід згубила
Де стрічала й проводжала, адже так любила.
Вже не чую журавлів я, вони відлетіли
Любувались їх любов`ю, самі так хотіли
Та не склалось, не судилось, вороги напали
Десь кохання загубилось, біда розтоптала.
І не світить сонце ясно, плач пташиний лине
Сад вишневий зажурився, ой час швидко плине
Вітер коси розвіває, як віти в берізки
Від болів душа страждає, геть розбила ніжки.
Все броджу я босонога, хоч осінь похмура
Стогне рідна Україна, гуляє зажура
Досить мабуть голосити, зготуємо зброю
І з братами на війноньку, йдем вперед – «До бою».
Не одній на білім світі долю поломали
Щоб ви вороги прокляті та й на вік пропали
Та стежина не багрова, вже чорною стала
Скажіть,чому, люди добрі, всіх війна забрала?
Козаченька й тих янголів, що летять до неба
Нащо чорна хустка в моді? Прошу вас не треба
Зупинімо цю навалу, будем захищатись
Усіх паханів кремлівських сміло в шию гнати.
Дріботить дощик тихенько, розриває душу
Туга, тріпоче серденько… Та стерпіти мушу
З дощем сльози по стежині, гіркі і солоні
Хай би врешті закінчилась, ця війна на Сході
З дощем сльози по стежині, гіркі і солоні
Хай нарешті закінчиться.... Ця війна.... На Сході....
2 останні рядки кожного куплета
повторюються 2 рази, окрім останнього.
26.09.2018р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807946
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2018
автор: Ніна Незламна