Ой, не кажіть, що ми забули,
Ніколи ж не забудем ми!
Віками відбиватись будуть
В нашій душі жахи війни.
Що б не робили ми, між іншим,
Ця біль прилипла, як сльота,
Болить, ятрить і так невтішно
На очі наверта сльоза.
Хіба ж можливо це забути -
Десятки тисяч вже людей!
А Іловайськ – сучасні Крути!
Не шкода їм наших дітей!
Вони братами називались,
Та дружба специфічна їх -
Розбійниками в дім ввірвались,
Не пожаліли і «своїх».
А ті «свої» - сліпі котята,
Підступній вірили брехні,
Мір русскій захищать затято
Пішли із дня у темну ніч.
Ніщо не зможе оправдати
Забуте Богом те ОРДЛО,
Мам, вдів сиріт переконати
Не вдасться їм усе одно.
Забракне, певно, аргументів
Для необхідності цих вбивств
Ви сподіваєтесь, напевно,
Що світ увесь також сліпий!
Не сподівайтесь, що забудем,
Таке забуть не в силі ми,
І діти наші, й внуки будуть
Бога просить, щоб вас простив...
25.09.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807851
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.09.2018
автор: Галя Костенко