Ти Осінь зла… дощем та вітром
Знов обертаєш в холодок
То мовчазна, то непривітна
Ти граєш нами мов в райок*
То збільшиш сонце, бо не гріє,
То листя скинеш все додолу.
Ось… небо нам дощами скніє
Та омиває пущу голу.
Ох, пані Осінь, чим звинили
Ми душу Вашу величаву?
То ж Ви нам літо підмінили
Та завели в свою державу.
Де листя жовте нам, як гроші,
Що розквитались з нами Ви.
Де журавлі, немов на прощу,
В далекий південь відплили.
Але не вірю я у сум,
Що обгортаєте мене
Під Ваші чари, звуки сурм
Вже військо золотаве йде.
Туман, немов примара нудить,
Зірки, немов,… нічні свічки.
Та вітер у деревах блудить
Де павутиння, мов нитки.
Що ж пані… пані, час проходить
Пора відходити до сну.
Прощальний промінь в Вас знаходить
Оту розплетену косу.
*РАЙО́К, йка́, ч.
1. заст. Народна розвага — ящик із збільшуваними стеклами для розгляду картинок, показ яких супроводжується жартівливими поясненнями в римованій прозі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807798
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.09.2018
автор: Dema