Хіба ти не випила з чаші все горе
по краплі до денця?
Хіба не дісталися во́рога кігті
за ребра до серця?
Не раз завмирала від туги, жахіття
без світла, без сонця.
Прощалася з дітьми, які захищали
від ката-чужинця.
Хіба не достатньо вмивала сльозами
очиці-озерця?
Зі смутком лягала, із горем вставала,
бувало, й без хлібця.
Аби дітлахи не згасали від мору,
годилася й крівця.
Поволі здіймалась, молилась в надії,
шукала сміливця,
Гетьманів славетних, керманичів волі,
аби відродиться.
Та скільки облуд і обітниць порожніх —
на кого схилиться?
І слава була козаків, гайдамаків —
лишились гробівці.
Пророки були, справжні велетні духу
і вірні провидці.
Одні розіп'яті, вислані другі, а решта
в землиці.
Та ще повсякчас патріотів хоробрих
ковтають в'язниці.
Від краю до краю, при кожній дорозі
знайдеться каплиця.
За землю славетну, за вірність народу
зайди помолиться.
Таня СВІТЛА
09.2018 р.
Картина художника Олександра Охапкіна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807358
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.09.2018
автор: Таня Світла