Не встигла мати вишити сорочку,
Щоб сину дарувати навесні.
Цвіт білий вишень обсипавсь в садочку -
Синочок рідний був вже на війні.
Ще сонце вранці не торкалось броду,
А вітер з громом стукав у вікно.
Жахлива звістка прилетіла з Сходу -
В руках у неньки почорніло полотно.
Сорочку мати слізьми окропила
І чорними всі стали кольори.
- О, Боже милий!- в небо голосила,
- Мене ти замість нього забери!
Та білим цвітом вкрились її коси,
Коли сорочку клала у труну.
В очах з’являлись сльози, наче роси
Й вона кляла, кляла оту війну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807007
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2018
автор: Ольга Калина