Що ми маємо в результаті людського страху? Те,що свині з людськими мордами взялися керувати нами, обкрадають бідних пенсіонерів, збивають людей,які говорять правду,вбивають молоде покоління на війні,яка їм вигідна...Ми маємо ворога в уряді, в розкішних особняках,що збудовані на крові наших хлопців,на сльозах матерів і дітей загиблих героїв АТО, Небесної Сотні.. Люди не хочуть бути нормальними,вони щодня дедалі більше стають щурами зради,що будуть коритися всім покидькам, які пообіцяли гроші,що є копійками для них... Люди не хочуть навіть підвестися з дивану,аби йти до мети, тільки обговорюють чужі успіхи й заслуги, що були зароблені кров'ю і потом.. Люди живуть за рамками реальності, одягають щодня''рожеві окуляри'' й бояться перешкод.. А деякі люди йдуть до мрії,незважаючи на труднощі,проблеми,перешкоди,вони просто йдуть і досягають свого, не боячись ,що завтра чи сьогодні можуть звалитися на дно,але знають,коли це станеться,вони будуть на вершині своєї особистості, а потім все одно продовжать боротьбу..
Я не хочу покланятися всім тим, хто є несправедливим і жорстоким до світу.. Не хочу бути залежним від всіх покидьків,які вважають себе королями світу. Вони ніхто ! Нехай у цьому суспільстві вони могутні,але завжди знайдеться той,хто багатший , більш повноправніший за тебе!
Такою була розмова Віри з мамою, вона не вміла висловити свої погляди,але говорила завжди коротко і ясно, так ніби виписала з книги... Мама не думала,що у неї виросте така дочка,яка була відважна й смілива,цілеспрямована й наполеглива,...
Віра казала мамі завжди: ''Мамо,я ніколи не стану на коліна перед тими,хто цього не вартий,хто вбиває народ,хто грабує українців, я ніколи не зламаюся перед труднощами,якими б вони не були, Я нізащо не зраджу свої інтереси, свою маму,свою УКРАЇНУ, навіть якщо мені переб'ють ноги і я впаду на коліна, я повторюватиму гасло Слава Україні,доки це буде можливо,до останнього подиху в своєму житті'' Я не хочу померти в бою, потрібно усвідомити,що потрібно боротися за Україну,не вмирати..
Я ладна на все,щоб досягти свого, я не буду зважати на дурні слова людей,які будуть обговорювати мій вибір, я знаю,що такі люди нічого не досягають,тільки заздрять чужим...
Такі слова говорила дівчина,ще не маючи 17, але маючи більше сміливості й розуму за деяких 40-річних... Віра була високого зросту, мала спортивні форми,привабливу зовнішність,але найголовніше мала в собі незламність духу,який допомагав їй досягати своєї цілі... Дівчина добре навчалася, здобувала щодня більше нових знань. Власними зусиллями тренувалась, навчилась аналізувати ситуації,які можуть статися з нею,і була готова до кожної. Без жодних вагань, пішла на курси снайперів, склала екзамен,почала вдосконалюватися у практичних тренуваннях..
P:S Ця історія реальна,тільки імена змінені, це не дуже вдала спроба написання прози, а крик душі. ЛЮДИ,МОЖЕ ДОСИТЬ ВЖЕ ЖИТИ В ''РОЖЕВИХ ОКУЛЯРАХ'',ПОРА ПІДНЕСТИСЯ З ДИВАНУ І ПОЧАТИ СВОЇМИ ЗУСИЛЛЯМИ Й СТАРАННЯМИ ДОБИВАТИСЯ СВОЄЇ МРІЇ, НЕ БОЯТИСЯ ЗРАДНИЦЬКИХ ЩУРІВ, І НЕ СТАТИ ОДНИМ З НИХ, НІКОЛИ НЕ ЗРАДИТИ САМОГО СЕБЕ І ВИКОНАТИ ОБІЦЯНКУ,ДАНУ САМОМУ СОБІ!!!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806813
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.09.2018
автор: Лілія Левицька