Дзвонили дзвони на дзвіниці
Тихенько й сонячно було
Ішов піп Петро Великий
В новенькій рясі повз село
Привітний статний і красивий
Був перший козак на село
Родини,похорон ,христини
І все легенько в руки йшло
Співав він сочно як архангел
У піст не брезгував ні чим
Скоромне їв як боров смачно
І всі тягнулися за ним
Жіноцтво мліло як за Богом
Ніхто ніщо не гомонів
Був крепкий радісний здоровий
Та все підморгував він їм
І тут зозуля закувала
Гніздечко звила й піднесла
Піп наш розвіявся як ладан
Ох же й красивою була
Гріхи всім миром відпускали
Співали ,жарили,пекли
І так ніде ще не бувало
Щоб гривні рівчкою текли
Да так було ще дійсно довго
Якби владика не узнав
Всідлі підпруги він підрізав
І піп тихенько наш упав
Сутана з шумом розлетілась
Ніхто не думав щоб він встав
Та тут звернувся він до Бога
Аж ясний місяць запалав
Заплакав гіркими сьозами
Пішов поклони бити в льох
Названа матушка здриснула
Так вже не бути їм у двох
Вона пішла у ніч манівцями
Шукати злата і добра
Дасть Бог знайде свойого пана
Під ким ще з роду не була
Дітей христили у каплиці
Петра жулудок гуркотів
Так і не думав не гадав він
Куди лихий його завів
Завів в безодню чорну й темну
І вже не буде вороття
Але Ісус наш всемогутній
То він дасть віру й каяття
Ніколи віру не втрачати
В думках молитись повсяк час
Тоді і Бог прийде всесильний
Прийде до кожного із нас
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806738
Рубрика: Гумореска
дата надходження 15.09.2018
автор: Василь Літвін