Вже зорі догорали на світанку,
І ранок ще багр'янцем не зайнявся.
Лиш втомлені очі дивились,
Як світ у крові захлинався.
Ще звуки гармат не затихли,
Свинцем туманом повиті.
Ще руки тримаючи зброю,
Цей бій не могли зупинити.
Ця ніч, була наче у пеклі!
Здається, що смерть розгулялась.
І стомлені очі дивились,
Як все на шляху замітала.
І очі, як сині волошки,
Кричать побратиму, не треба!
Здавалося ніби ще трошки,
Та раптом заплакало небо.
І світ почорнів той від болі,
Бо ще одна зірка згасає.
Душа відлітала у небо,
Лише мати усе відчуває...
Прокинулась рано, зірвалась!
Бо чула на серці тривогу.
Лиш ворон закрякав над нею,
Син більше не верне додому.
І знала бідненька, що горе,
Бо серце до болі стискає.
І чорним все стало навколо,
Бо сина вже більше немає.
Ніхто зрозуміти не зможе,
Як світ в одну мить розвалився.
Здається був вчора маленький,
А нині вже ангел втомився.
Схилилась червона калина,
І сльози росою стікають.
І знову моя Україна,
Героя свого проводжає...
НАДІЯ КИШЕНЯ 8.09.2018...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806581
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2018
автор: КОЛЮЧКА