Осінній вітер листя з віт зриває,
Вкриває землю жовтим оксамитом.
По небу хмари гонить невгамовно,
І верби стогнуть, плачуть сумовито.
Чи то за літом журяться зеленим,
Чи за осіннім теплим дивограєм.
Чи за красою весняного цвіту,
Чи за пташиним щебетом у гаї
Заплакало дощем похмуре небо,
Холодні сльози покотилися під ноги.
Ліс почорнів, зіщулився убого,
Слизькі і сірі стали вмить дороги.
А душа рветься і краси бажає,
Щоб посміхнулась щиро ніжна просинь...
А він пустує, наскрізь продимає.
Й несе безжально у глибоку осінь.
10.11 2011 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806316
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.09.2018
автор: Валентина Рубан